Янголи звикли літати в небесах, черпаючи гармонію та щастя. Ми ж змушені топтати землю, погрузнувши в буденних турботах.
Янголи теж стомлюються. У янголів опускаються крила, і вони страждають. І в цей мент люди хапають частинку любові небесної, мрії вічної та думок хвилю. Так народжуються вірші.
Останньої суботи вересня апостоли сучасного українського письменства зібралися в рамках виїзного засідання літературної вітальні «Передзвони» Кременчуцького районного будинку дитячої та юнацької творчості . Обласний меморіальний музей Володимира Івасюка загомонів маестрами пера, які дарували свою творчість слухачам: Мирослав ЛАЗАРУК, Іван ГЕНТОШ, Адель СТАНІСЛАВСЬКА, Леся ГЕНИК, Ярослав ПЕТРИШИН. Олексій ТИЧКО разом з Тамарою ВАСИЛЬЄВОЮ стали гідами цього торжества слова, додаючи у п’янкий напій поезії свої шедевр альні творіння. Лилася пісня невмируща, могутня та красива чарівним голосом композиторки Оксани ПЕРВОВОЇ - РОШКИ .
Чесно кажучи, провівши 15 годин в дорозі, промайнувши героїчним Кам’янець- Подільський та старовинними Чернівцями, я закохалася в Буковину. « Якби Господь обирав місце для відпочинку, він обрав би Буковину», - пригадалось мені це прислів’я першого ж дня мандрівки. Вкотре схиляюся перед величчю твоєю, Україно. Та весь час моє серце билось в ритмі очікування. Очікування дива.
Пам’ятаю, як життя вперше зіштовхнуло мене з учасниками сайту « Натхнення». Така розгублена, але приємно здивована приязністю у спілкуванні з ними та , безперечно, їхніми віршами. Життя прекрасне завжди, але іноді в ньому більше життя. Дійсно, так і є. Коли я поринаю пізнавати світ з цими людьми, я щаслива. Зустріч у Кременчуці мені подарувала радість. І надію, що ми знову зустрінемось . Велике спасибі Вам, Тамаро Марківно, за неоціненну можливість дати змогу душі знову відчути цю незвичайно теплу радість. Знову, в Чернівцях, моя душа пізнала цю радість. Звершились злети душ у пориві натхнення.
Обожнюю літературні вітальні. Це як сповідь. Це мов відпочинок. Це диво.
В музеї Володимира Івасюка деяких поетів я вже знала особисто. Щастя з ними вкотре зустрітися. Але також мала честь познайомитися з новими для мене талантами. Це Мирослав Лазарук, Адель Станіславська, Леся Геник та Ярослав Петришин. Я щиро рада, що Україна має чим пишатися і впевнена, що саме такі люди зараз є творцями літературного процесу нашого часу.
Наостанок хочу сказати… любі крилаті мої натхненники, не зупиняйтеся. Не опускайте своїх печально - стомлених крил у вирі шалених потреб виживання.. Творіть! Я вашими віршами живу.
Таня, дуже приємно читати такі теплі слова. Радує, що ти серед наших прихильників. Своїм відгуком ти, можливо, теж когось надихнеш на нові рядки...Бо крила, хоч і печально-стомлені, потребують уже безперервних помахів, коли потужних, а коли й безсилих...Я рада за тебе і рада за нас. Дякую!
Таня, дякую!В короткому тексті ти згадала все...І дорогу , і вітальню в музеї Володимира Івасюка. Я також пам'ятаю все, ти мене вразила своїми словами, як тримала свічку, та і не тільки мене. Сам хазяїн музею побіг тебе наздоганяти і дарувати тобі свої збірки.Молодець, так і тримати, нехай холодна байдужість до тебе ніколи не приходить, ти цікавишся поезією і не тільки нею, встигаєш багато чого, і наполегливо йдеш до своєї мрії...Успіхів тобі і натхнення!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
