— 1 жовтня готуюсь відзначити (для самого себе, звісно) 40 років літературної роботи. Сорок років, як останній ідіот, пишу вірші, і нікому (включно зі мною) це не допомогло. Але поезія — то не доля і навіть не карма: то тяжка хвороба із непередбачуваними наслідками для хворого. Втім, попри всю свою на перший погляд непотрібність і навіть шкідливість, ця психічна аномалія супроводжує людство впродовж усієї його, людства, притомної історії. А щодо моєї рідної держави, то поезія в ній протягом століть була всім. І найголовніше — чи не єдиною ознакою майбутньої можливої державності. Отож, попри всі наші політичні негаразди, я продовжую писати, точніше мені продовжує писатись.
Закінчується робота над новою книгою віршів, вона називатиметься «Хуга», і виглядає так, що це буде найскандальніша моя поетична збірка, попри всю мою нелюбов до скандалів і всіляких «піарів». Але так написалося.
А от де вже буде справжній скандал, то це у досить великій книзі спогадів, яку довго не наважувався розпочати, а оце розпочав. Просто нарешті вдалося переконати себе в тім, що написати всю правду про себе і тих, із ким зводила доля (про мертвих і живих), незважаючи на можливі судові позови і перспективу зіпсувати стосунки навіки з багатьма, варто. Без цієї правди важко буде зрозуміти і час, і людей, і всю велич чи не-велич того, що вони зробили чи наробили.
Дуже опечалений призупиненням виходу журналу «Сучасність», який редагував протягом останнього року і куди вклав немало часу і сил. Дуже сподіваюся, що у власників вистачить розуміння того, чим є «Сучасність» для України і розуміння того, що ми всі — причетні, може, лише тим і увійдемо до історії України, що вгробили цей журнал.
http://www.day.kiev.ua/310414
