Зварила ніч міцну магічну каву, (Тому в її полоні нам не спиться), І чорним шовком обняла ласкаво, Сипнула чар у зоряні криниці.
Очима ми п‘ємо небес палітру, Ванільним шляхом забрели у вічність. Танцює в такт легесенькому вітру Грайливий вогник воскової свічки.
Як стиглий плід, завис у шибці місяць, Жагу надпив із келиха любові. І проколов серця солодким списом, Промінням нас голубить метелково.
Із тіл земних у небо рвуться душі, Вбирають ніжній аромат ванілі. Палають почуття в червоних ружах, А ми одне від одного сп’янілі…
| 
