Останні гастролі старого театру, Костюми, валізи і грюкіт коліс. Аншлаги у касах, поклони таланту, У залі навстоячки крики: "на біс!". І знову він грає сонату душевну. Летять його ноти, не знаючи меж. Під ноги троянди - закидали сцену. Любов і повага, фанатів кортеж. Звучить тихо скрипка, маестро в печалі. В театрі обридла мелодія струн. Смичок в каніфолі і лак Страдиварі, Уже не чарує - від цього і сум. Міняються швидко і стилі, і моди. Пакує валізи і скрипку в футляр. Мінливий глядач, а смаки - як погода. На іншого світить сценічний ліхтар.
Так!Хоча мені до душі трагедії простих творців, які десятки років відпрацювали на сцені поряд з зірками і енергії вклали не менше, але тихо пішли, непомітно, а зараз нікому не потрібні, хоча, якщо правду то і відомі також не зовсім запотребовані і потрібні якщо уже відпрацювали...Таке життя.
Ну хочеться вірити, що саме їхня праця і формує скарбницю мистецтва, в якій історія відбирає все краще. А популярність, шум - це все шоу, за яким часто криється бездарність... При житті такі "митці" можуть бути популярними, але з часом про них забувають, бо зявляються інші, яксраві шоу, які привертають увагу
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
