Коли помру за тебе, рідна нене,
Ім’я твоє застигне на вустах.
Укриюся скривавленим знаменом,
Душа полине, наче білий птах.

Коли поляжу за Вітчизну милу,
Для неї стану небом голубим,
Великий Луг згадає давню силу,
Зав’ється на курганах сивий дим.

Озвусь в Карпатах голосом трембіти,
Крилом Поділля лагідно торкну.
Помчать сарматські коні швидше вітру,
І дух козацький оживе від сну.

В Дніпро я скину зоряні підкови,
Віддам землі любов і доброту,
В Таврійському степу крізь біль терновий
Трояндою свободи проросту...