На спицях зоряних Мрійливо в’яже ніч Строкаті сни у місячному храмі. Уламки зморених Часу і протиріч Складають беззмістовні орігамі. Спокуси масками Регочуть у вікні, Лихим вогнем горять їх хитрі очі. У душах заспаних, Розбавлене в вині, Буття блідим недопалком мигоче… Найменші порухи Сумління і жалю, Ніч в скриню оксамитову ховає. Чарівним подихом З розламаних калюж Натхнення п’яні квіти піднімає. По снах розкидані, Загублені світи, Щоночі огортають душу-бранку, Ідуть в невідання І спалюють мости, Зникаючи безслідно на світанку…
"Чарівним подихом З розламаних калюж..." - ГАРНО, Лілю, мені смакують такі образи. Ну, є, як ти кажеш -"блохи": ховає - піднімає, бранку - світанку. У мене теж таке буває. Треба уникати по можливості, та ти й сама це знаєш.
Сподобалися ті образи снів-думок підсвідомості, близькі мені ці роздуми.... "Уламки зморених Часу і протиріч Складають беззмістовні орігам"і! - це й інше добре підмічено!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
