Не віриться, що в дім пришла війна,

Як звір із пекла, люта і жахлива.

Народе мій, у чім твоя вина,

За що землі твоїй кривава злива?

Ми думали, що вічним буде мир,

Та вторгнувся Уран в стихію Овна.

Постав із культу сили злий кумир.

Колодязі сердець безумства повні.

А люди честь і совість залюбки

Несуть у жертву Грошовому Богу,

І час не виправляє помилки.

Історія повторюється знову.

Чиї гріхи спокутуємо ми?

Чи не свої ж – байдужість і гординю?

Коли вже людство вийде із пітьми?

Питання вічне. А життя – єдине…