1.

Найбільша втіха на землі – це влада,

Релігія незмінна всіх епох,

Лихварка, що бере найвищу плату.

Душею віддають їй вічний борг.

Володарю земний і сонця брате!

Признайся сам собі, а хто твій бог? –

Чи той, хто був за правду розіп’ятий,

Чи гордістю оспіваний порок?

Хто прийме каяття твоє спізніле,

Кого в пітьмі так жадібно шукав?

В душі заплачуть янголи безкрилі,

І чаша переповниться гірка.

А душу віднесе, як мертве тіло,

Бурхлива, та отруєна ріка.

2.

Бурхлива, та отруєна ріка

Розмиє брудом береги сумління.

Спокуса, як амброзія, п’янка,

Богинею постане у видінні.

Те, що не варте навіть мідяка,

За примхою царя стає безцінним.

А істина в божественних рядках

Не спопеливши зла, піддасться тліну.

І хоч життя красиве у царів,

Та меч Дамокла – для усіх розплата.

Страхом падіння кожен-бо хворів,

В душі тримав свого німого ката.

В пітьму вони пливуть без якорів,

На березі гуде безликий натовп.

3.

На березі гуде безликий натовп,

Змішалися прокляття і хвала.

І безліч істин не знаходять ради –

Де праведні, а де лихі діла?

Невільники безумної принади

Купають у гріхах свої тіла.

Сумління без жалю ведуть до страти.

Бо влада – це сестра богині зла.

Володарі не створюють канонів,

А тільки служать первісним богам.

Для цих жерців не дійсні заборони,

Безумства їх нетлінні у віках.

Та хто не побував у тім полоні,

Не осягне величного гріха.

4.

Не осягне величного гріха

Бідняк наївний, що не знав спокуси

Зрівнятися із богом, не блукав

В оманах заборонених союзів.

Хто владою грішив бодай в думках,

Вже їй довіку поклонятись мусить.

Та навіть цар позаздрить біднякам,

Зомлівши від отруйного укусу.

А втім, гадає всякий чоловік,

Що слід цю дань без роздумів приймати.

Миліші для людей боги живі,

Водночас і любимі, і прокляті.

І спраги не втамує той повік,

Кому отруту цю дано пізнати.

5.

Кому отруту цю дано пізнати,

Тому не буде до смаку вода.

Суха душа, затиснута в лещата,

За краплю брудноти себе продасть.

Повсюди звикла лиш перемагати

Інстинктів неприборкана орда.

І привертає все нових фанатів

Земним життям спотворений Адам.

Забувши назавжди блаженство раю,

Як образ бездоганного зразка,

Людей безликі стада він збирає.

Кого гріхом диявол ошукав,

Тому в пітьмі пекельне сонце сяє,

В того безжальна, хоч міцна рука.

6.

В того безжальна, хоч міцна рука,

Хто душу гордим помислом утішив.

Між праведним і ницим – грань тонка.

Учора – янгол, а сьогодні – грішник.

Ріка гордині – пафосно-стрімка.

Руйнує у людині найсвятіше,

Сумлінню не кидає дорікань,

В пустелі серця заповняє нішу.

Гординя породила всі гріхи,

Але найбільше виплекала владу,

До Риму завела усі шляхи.

Лиш зло саме себе повік не зрадить.

Світ кориться не добрим, а лихим.

Та цар земний лише земним багатий.

7.

Та цар земний лише земним багатий –

У нетрях честолюбства заблудив.

Гріхів його шалені міріади

До раю вхід закриють назавжди.

Володарі приречені страждати

Спокусою сумнівної мети,

І голодом душі, яку за грати

Кидає ненаситність пустоти.

Для вищих сил царі – лише паяци

В коронах, у тіарах чи вінках…

І заздрити даремно на палаци,

Якщо вони постали на кістках.

Хазяїн їх – в невидимій атаці.

Душа у нього темна і тремка.

8

Душа у нього темна і тремка,

Думки його, неначе хижі птиці –

Володар у безвиході блукань

У величі своїй стає безлицим.

Бо всіх царів один недуг спіткав,

Між іменами знищує різницю

Сліпої одержимості вулкан,

А в пеклі їх читає блудна жриця.

Хіба щасливий раб отих богів,

Що споконвіку в нерозривній змові? –

Гординя, заздрість, грошолюбство, хіть –

Накрили людство, ніби темна повінь.

Величний раб веде страждань похід,

Блукає у морях чужої крові.

9.

Блукає у морях чужої крові,

Просолений сльозами самоти.

За правду роздає вінки тернові,

Та тільки їм по-справжньому цвісти…

Володаря дивує щире слово,

І безкорисність серед чорноти,

Тримаючи кинджал напоготові,

Він здатен покарати і святих.

Від божевільних задумів сп’янілий.

Тверезість не порушить таїни

Фальшивого причастя мертвим тілом.

В степах жадоби вічний кочівник,

У вигадану ціль пускає стріли,

І злочини вчиняє без вини.

10.

І злочини вчиняє без вини,

Метою виправдовує пороки,

Слуга гріхів, що волею прогнив,

І не узяв з минулого уроку.

Колоситься врожай кривавих жнив,

Ідуть віки, міняються пророки.

На істині буяють бур’яни,

Жнивар облуд навік утратив спокій.

Він шаленіє від лукавих зваб

В розпусної богині під покровом.

Із нею пізнає облудний рай.

Лише вона приймає в нього сповідь.

А потім знов грішить величний раб –

Із гордістю виходить лев на лови.

11.

Із гордістю виходить лев на лови,

Бо знає – він сильніший за усіх.

Лисиця ж прораховує умови,

Бере потроху, а не повний міх.

Їм поєднатися було б чудово,

Щоб учинити досконалий гріх.

Бо хитра сила – перемог основа,

Пекельний розум кине світ до ніг.

Так радив ще старий Макіавеллі,

Лиш сила й хитрість – корабель міцний,

Що здатен перейти моря і скелі

Абсурдної та вічної війни.

Та за морями війн – душі пустеля.

Так повелося ще із давнини.

12.

Так повелося ще із давнини.

Історія – це хитра куртизанка.

Кохає кращих, та за півціни

Тримає у пекельній лихоманці.

Як дика буря знищує човни,

Так губить найсильніших ця вакханка.

Тобою кожен хворобливо снив,

О владо, найсолодша із коханок!

Ти пристрастю убила стільки душ!

Чия ж ти тінь – диявола чи бога?

Відвертий ворог і підступний друг,

Розкішна фальшем, істиною вбога, –

Для тих, кого причарував твій дух,

Небесних див незрозуміла мова.

13.

Небесних див незрозуміла мова,

Як і земна – облудна для небес.

Пізнати Бога не дано рабові,

Якого манить блиск людських чудес.

Прозріння не буває випадковим,

Для багатьох – це непосильний хрест.

В чім сила – у страху чи у любові,

У тому, хто прогнив, чи хто воскрес?

Лисиця й лев – союзне протиріччя,

Основа ідеальних тираній.

Там пристрасті скликаються на віче.

Олтар твій – гріх, володарю земний.

Небесне царство не відкриє вічність

Для тих, кому неправди плід смачний.

14.

Для тих, кому неправди плід смачний,

Посади не дадуть уже в едемі.

А в пеклі є давно свої чини,

Найбільший лиходій для них – нікчема.

А люди – це шляхетні дикуни,

Які у розум ллють первісну темінь.

Радіє лис, що лева заманив

В тенета слави, як у рабську неміч.

Та, мабуть, псевдосвятість – більше зло,

Ніж всі облуди у розкішних шатах.

Без щирості написаний псалом,

Ганебніший, ніж ниці постулати.

Не замаскує ніч гріховне тло.

Найбільша втіха на землі – це влада.

МАГІСТРАЛ

Найбільша втіха на землі – це влада,

Бурхлива, та отруєна ріка.

На березі гуде безликий натовп,

Не осягне величного гріха.

Кому отруту цю дано пізнати,

В того безжальна, хоч міцна рука.

Та цар земний лише земним багатий,

Душа у нього темна і тремка.

Блукає у морях чужої крові,

І злочини вчиняє без вини.

Із гордістю виходить лев на лови.

Так повелося ще із давнини.

Небесних див незрозуміла мова

Для тих, кому неправди плід смачний.

Вересень 2013.