Самотня ніч ворожить на зірках,
В душі бредуть печалі-пілігрими.
Волає тиша, мов полин, гірка.
Думки мої – не в такт, слова – не в риму…

До тебе не приходжу більше в снах,
Лиш спогади – невірні слуги часу,
Мені дозволять доторкнутись дна
Хмільного моря, де тонули разом.

У павутинні вічності бринить
Струна-крило загубленого раю,
Курличе час жалями сивини,
А я скарби минулого шукаю

У небі мрій, де чарівна рука
Малює сни у місячнім соборі,
І де любов, безсмертна і п’янка,
У келих серця наливає зорі…