Півночі затремтіло у сльозах,
А смуток небеса поклав на ноти.
Із пристрастю повінчана гроза
Мені відкрила неземні висоти.

Там ніжну муку грають скрипалі.
Душа розбита на бентежні зграї.
У голосі його – вогонь і лід.
У погляді – туман сумного раю.

Кохання переписано у сон,
Той згорток долі – зоряна палітра.
Його слова, немов святий закон.
Печать на ньому – поцілунок вітру.

Півнеба перечитано за мить,
Що спогадом солодким защеміла.
Любов торкнулась місяця крильми,
І стала, ніби янгол, сніжно-біла…