Пан Пшимановський швиденько зібрав папери і вискочив на ганок. Кінь у руках шталмейстера Штефана , мовби чуючи нагальність екстреної подорожі, рвав копитом на клапті траву. - Зичу вам, пане, щасливої дороги, - в темпі підкованої ноги проголосив конюх. І додав, подаючи, - візьміть на всяк трапунок пістоля, бо сами знаєте, як то нині розвелося тих дряпіжників. - Подивися, Штефку, аби пес за мнов не побіг, бо, дурне, загубиться десь по дорозі, - вискакуючи на рудого рисака, мовив пан.
- Як же я забув, – картав себе власник невеличкої садиби, - що нині мав бути в районі із батьковим заповітом на величезний кавалок землі, здобутий важкою дідовою і татовою працею. Адже сьогодні маємо переоформляти на мене, з майбутнім дуже вигідним продажем… Не вчувся пан Юзек, як вже й великий та густий гай. Птахам що до його турбот. У них один клопіт – співати досхочу, наївшись комашні і сховавши у тінистому гіллі своє опірене тільце. Симфонія липневого пролісу обрушилася на слух коня, що закрутив своїми вухами туди –сюди. Волога і приємна прохолода обдала розпашіле обличчя вершника свіжим повівом. - Все владнаємо, - урівноваженою думкою заспокоїв себе пан. Раптом він почув, як десь позаду загавкав собака. Він оглянувся і побачив свого Босого: - Ану додому! Кому сказав!? Пес, не слухаючи господаря, продовжував прискакувати, мовби хотів повідомити щось вкрай важливе. - Додому!!! – не переставав наказувати пан. А пес , наче й не його, - не слухає, та й годі! Тоді спересердя пан вихопив пістоля і навмання вистрелив, думаючи так пристрахати улюбленця, і, не озираючись назад, вдарив коня в боки і помчав чимдуж , бо сонце вказувало на те, що можна й не вспіти. Нарешті він під’їхав до нотаріальної контори. Тішився, що встигнув. Постукав у двері. - Заходьте,- люб’язно мовив лисуватий чоловік з тоненькими чорними вусиками, - чекав я вас трохи борше, але й тепер встигнемо, бо знаю, що далеченько вам до мене. - Так, пане Альберте, дорога далека. - Давайте ваші папери, і будемо братися до праці, - потер біленькими ручками нотаріус. Пан Юзек запхав руку за широкий пояс, і з жахом усвідомив, що забув документи вдома. - Прошу пана, просив би вас перенести на інакше число, бо м в поспіху забув папери вдома. - Най буде, - промовив Альберт, - я запишу вас на перше серпня. Юзек вийшов на ганок і, вийнявши хустку, обтер росу з чола. Відв’язав Лисого і помаленьку рушив назад. - Що за клята пам'ять , - картав себе , - То все через Мариську. Так заб’є тобі голову, що не знаєш, який день і яка година…
Проминувши останні будинки, кінь із комонником завернули на курну дорогу, що йшла згористим полем, на якому давненько не було ратая. - Куди спішити, - подумав Юзек, проте вдарив легко Лисого в бік одним обцасом, і кінь пришвидшив крок. Ось знову прілі запахи прохолодної тінистої рослинності. Гай живе своїм життям. Ку – ку, цвірінь, тук- тук – одні із численних діалектів гіллястої держави. І знову пан відчув, як розчарування і втома відступають. - Нічого, приїду запишу собі « 1 серпня» і на видному місці поставлю, аби вже нізащо не забути, - роздумуючи, хитався у сідлі наче заколисаний, та раптово стрепенувся від жахливого видіння. На зеленій обочині лежав його Босий. Пан зіскочив з коня і притьмом припав до улюбленця: - Що з тобою? Песику мій! З лівого передпліччя собаки сочилася сукроватиця. Він, ледве дихаючи, заскавчав і, кліпнувши одним оком, знову відчужено стих. Пан Юзек скинув з себе сорочку аби покласти пса і обережно відвезти додому. Тільки- но він забрав Босого з його місця, як побачив там свої папери. Вони були всі вкупі, лиш маленький краєчок був у крові собаки. - Ось чому ти біг за мною, мій любий песику, - просльозившись, мовив пан, - Ти знайшов загублені мною документи і наздоганяв мене, щоб завідомити про це. Який же я телепень, що не здогадався про це. Адже ти у мене найрозумніший пес на світі. Як я тебе люблю! Пан прихилився до пса, шепочучи йому вдячні слова, але той вже не чув, бо снаги , якої йому було потрібно, щоб протриматися до повернення свого пана, в ньому вже не стало зовсім…
Володимире, прочитав і так сумно стало...Може тому, що я з великою любов'ю і повагою ставлюся до собак. Багато різних історій чув - про їхній розум, відданість.Шкодую, що такий кінець, а може він набереться сил і повернеться?
Так, це щемлива історія любові і відданості собаки, друга людського... Але вчинок цього пана - отак стріляти, як кажуть росіяни, "наотмаш"... не розумію, яким ідіотом треба бути. Але розумію автора: завдяки дурному вчинкові героя він закрутив увесь сюжет, інакше не було б цього драматизму.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
