Почуття парубоче безтямне Відбуло, наче сонячний цвіт, Але личко твоє, ніжна панно, Пам’ятаю на відстані літ. Хоч і суджено кожній людині Поринати поволі у сніг, Якби стрілась у натовпі нині, Я впізнати напевно би зміг. Бо душа від пригадок ясніє, І думки огортає весь час Ненав’язлива серця затія: Подивитись на тебе ще раз…
Ось які ви, чоловіки, у нас - з ностальгією, блискучою пам"яттю на обличчя і цікавістю найдопитливішої у родині тітоньки! ))) Аж захотілося подобрішати до всіх тих, з ким давненько не бачилася. Жаль їх стало. Попри жарти, гарно, ніжно, дітктливо!!!
Гарна затія і цілком зрозуміла. Адже справжні почуття не забуваються і маленька іскра навіть через роки може розгорітися у справжнє полум'я. Чуттєво і дуже романтично!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Попри жарти, гарно, ніжно, дітктливо!!!
Адже справжні почуття не забуваються і маленька іскра навіть через роки може розгорітися у справжнє полум'я. Чуттєво і дуже романтично! 
