Очі твої пахнуть соком беріз. В них загубилося небо. Де б не бував я - усюди і скрізь буду в тобі і для тебе. Хай по землі березневі дощі тягнуть намочені мітли, буду тулитися сонцем до щік , вій твоїх - місячним світлом. Житиму мрією в тиші кімнат, повних незримо тобою, і виходитиму в зоряний сад ніжного щастя тропою. Вкутаю серце у радості хміль, щезне розлуки провина. Кину тебе і подамся звідсіль знову до тебе, єдина.
Такі слова є бажаними і на рушничку щастя, і в залитому місячним сяйвом ліжку для безмежно закоханих... Володимире, це чудово, прекрасно, неперевершено! Якась магія краси й почуттів у Ваших рядочках! Хай живе любов!
Володю, а чому таке незвичне графічне оформлення вірша? Адже він має традиційний ритм, розмір. Чи це така "фішка" - щоб привабити читача: враження, ніби ЛГ говорить, шепоче, марить - і проказує все на одному диханні... Цікаво!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
