Стефанець Андрій

Останнє побачення

Мовчи. Я винен тільки сам.
Що в серці пробудив кохання,
Що поцілунком зігрівав…
Тепер ми бачимось в останнє.

Що розбудив тебе від сну,
Від сірих нескінченних буднів.
Квітучу дарував весну,
Щоб ти прогнала підлий сумнів.

Повів тебе на край межі.
Але приніс одні страждання!
Нехай би краще сам тужив.
І мріяв, ночі і світання.

Пробач, що ранив так тебе,
Хоча мені нема прощення.
Тож прокляни мене за все.
Приймаю кару цю смиренно.