Не проспати б себе, 
ані літ зеленавих!
Не забудь затрубити, 
мій янголе, 
ріст
і для сонечка, 
що під рукою в отаві,
і стежкам, що синхронно 
крізь долю навскіс.
Відходивши 
по шпилях і зареві 
щемно,
попрощати долівку 
й тісні чобітки
і дозволити птасі, 
на хвильку наземній,
намотати довкруг… 
Аріадни витки.
Уві сні посміхнутись 
метелику й росам,
а не зблиску металу, 
не моці стіни
і шукати майбутнє,
блаженним і босим,
і того, хто цілющу 
сльозину
зронив,
од якої скресають
болючі розпуття
і занедбані ями
беруть висоту,
бо інакше і дзвону
не зможеш почути,
щоб не втрапити враз
під убивчу п’яту!

2013р.