На небі хмари. Їх багато. У висі -- жайвора пісні, А на Землі старенька хата, Нудьгує сонцю та весні. Рогатий місяць зорі лічить, Вітри шугають невпопад. Від суму догорають свічі, Душа спішить у райський сад. Рояться мрії,наче бджоли, В будинку стіни ,поцвіли, Просякли дряхлі давнім болем І сумом долю залили. Стоїть хатина сиротою, Шибками дивлячись на схід. І я на призьбі із тобою Вдивляємось любов”ю в світ.
Категорія: Яків Косенко | Додав: JK (06.05.2012)
| Автор: Яків Косенко
Щемливо, Якове, проте, якось і досі невторопав, чому: - "...хата, нудьгує сонцю та весні?.." Чому вона почувається сиротою, коли ти з милою на її призьбі сидите, а навколо все так гарно, як у раю? Невже тільки від свого віку їй так сумно?..
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
