Так, Ларисочко! Ця тема мені дуже болить...що буде іще писатися. Людям так по селах важко...А ми скоро будемо їсти м'ясо, вирощене принтером. Уяви! Я в газеті взимку читала. Забула,в якій країні, батько і син винайшли таку технологію вирощування штучного м'яса з однієї клітини. Потім апарат, типу принтера, буде його нарощувати і штампувати. Який жах!
Років п'ять тому, Ларисо, ми пішли в похід у вересні, а не в червні. Скільки житиму, стільки пам'ятатиму ті сади на Чигиринщині, які були повні червонобоких яблук, а слив скільки, горіхів! Можна було харчуватися одними дарами природи. Ми їх їли, їли...Одні одного кращі. І жодної людини...Скоро там не буде і тих хат. У мене є фото, де пір'я по кімнатах ( десь у кліпах). Все валиться і руйнується. Саме ці спогади і стали відправною точкою при написанні вірша.
Так, Олексію, так...Саме твоя Черкащина в цьому плані мені й болить найбільше, бо такі картини я бачила саме там. Але коли прийшлось поїздити і на Полтавщині по "бездоріжжю", я теж жахнулася...Гине село, гине Україна...
Села, села... Щось страшне з ними. Вперше їхала областю отак багато, як нині, те саме - сліпі вікна... Господарі кинули.... Все живе активно в певному діапазоні від міста - на відстані "доїхати до роботи"
Так, Таню, живе те, що біля міста і центральних трас. А віддалені райони кинуті напризволяще. Доживе там покоління наших батьків, може ще частина нашого і все...
Ой, не кажіть, що село вмирає, Бо, ще дужче серце крає. Краще хай вмирають "ідеали" Ті, що так багато обіцяють. Знаю, гріх таке писати, Але гріх ще більший - спати!
У західній Україні села гарно виглядають, молодь живе... Правда багато працюють за кордоном. Але ж Україна в нас одна, всі не в силі виїхати. Багато чую новин і стає боляче за своє. Як сказав мій знайомий поет Василь Квасновський: "Навіть в прямій телепередачі я був висловився, що я ненавиджу свій народ за його байдужість до себе, до своєї культури, мови, традицій і до своєї Держави, але я люблю свій народ - за його минуле і навіть і теперішнє. І врешті я мушу його любити, бо іншого не маю і я є його частина". Дякую, бачу ваше серце не байдуже до рідного.
щем. мені навіть важко уявити своє життя без дідової хати...тримаємось за неї, хоч вона вже спустіла давно. де б не був, рано чи пізно все одно тягне туди. спомини, спомини, спомини...чудовий вірш.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
