Весняних снів просила я у Бога
В зимову ніч, у сіру заметіль,
Що вихід замела біля порогу,
А в мене у руках лише кужіль…
І сльозопад гарячий…
А може сон сплести мені із вовни,
Чи сліз зібрать мені гарячих із відро,
Чи небо мріями між хмар заповнить…
І так заглянути тихенько в їх нутро…
Чи, може, душу…
Взяла весну, що взимку розцвітає
Красивим витонченим кришталем.
А він так непомітно обпікає
І душу, й серце знищує вогнем.
Тепер вони незрячі…
05.09.12
| 
