...На якусь мить здалося, що баба Настя - несправжня, ЩО ЦЕ... ЗАГРИМОВАНА АКТРИСА,що такого просто не може бути - щоб людина тримала порядок, мазала присьбу і... була одна-однісінька, потрібна лиш сама собі та своїй кішці чи собаці... А це ж правда! ВіРШ - документ ! ОСЬ ПО ЧОМУ БУДУТЬ ДІЗНАВАТИСЯ НАШІ НАЩАДКИ ПРО НИНІШНЄ ЖИТТЯ!

Дякую, Ларисо!Баба Настя справжня. І діти, і внуки в неї є, тільки не в Скаржинці...А продукти возить машина під заказ.
Так, це реаліїї нашого життя, його різні кольори...

Мені запало в душу: "А пам'ять, наче ягода гнила"...

Дякую, Ларисо! Саме таке порівняння в мене виникло від побаченого...

Так гірко і сумно дивитись на ці оселі, а ще сумніше знати та усвідомлювати що це правда.

Так, Андрію, дуже сумно...А як шкода тих бабусь, які там доживають. Однієї в цьому році вже не застали...Лишилась тільки пам'ять і відео.

Так здивувалась побачевши Скаржинку і сустру своеї бабусі. ту саму бабу Настю.... аж за душу взяло...

Мені приємно...))) Можливо і баба Настя почує і побачить себе, героїню даного вірша і кліпу. Шкода, що обставини не дозволяють побувати знову в Скаржинці, а інакше ми б знову туди сходили. Була у нас у х.Вдовичиному баба Катя, зустрічала років три, як рідних, а в той рік уже не зустріла, тільки заросле бур'яном дворище...
До речі, ось іще один коментар з Однокласників:
Елена Елена
В этом хуторке у меня прошло, практически, всё детство. Я сама с Кривого Рога , но все три летних месяца я находилась у своей бабушке в Скаржинке.Насколько это была уютная деревушка, а главное- полна жизни. Там было так весело, на лето съезжались все дети ото всюду к бабушкам и дедушкам. Мы пасли коров( я пасла козу, и в этом очень выигрывала т.к. она от меня ни на шаг не отходила). Мы гнали худобу на степ пастись, а сами занимались кто чем: старшие в основном- спали( т.к. приходили с гулек под утро), а нас( меньших) заставляли пасти их коров.  А мы чем только не занимались: строили землянки( что бы в дождь прятаться), играли в футбол( и мальчики и девочки), играли в "кыцькы"( лади) на деревьях, ,а главным занатием было играть в карты( так что и коровы разбредались, и потом долго их приходилось искать, а моя коза-при мне, я за козу и домой.). А вечером- куча приключений. И за горохом, и за кукурузой , и на скирду, и самое крутое_ это в Матвиевку на кино,а после кино всегда танцы. Люди там были прекрасные, работящие, в каждом дворе были дети, хозяйство. Я лет тридцать там не была.Кстати в этот магазин мы бегали за конфетами( покумали за яйца( 1 яйцо 7коп. или 4 коп. непомню уже)Мне очень больно было смотреть этот ролик т.к. в памяти моей я помню ещё ту Скаржинку где была жизнь. Там была ферма, конеферма, там бал прекрасный огромный сад, куда мы бегали за яблоками и нас никто и никогда не проганял( ешь сколько хочешь( мы потом ещё делали швыргалки и швыряли яблоки кто дальше бросит).Просто всё не возможно описать. А потом была юность, и я тоже  была там, я даже первый раз там влюбилась в самого крутого парня на хуторе. Очень печально смотреть на эту разруху и убожество. Просто больно

Там дитинство моеї мами і тьоті пройшло... коров пасли... а баба Настя нажаль вже зовсім погано почувається ... Сестру свою не впізнае людей плутає... але тримаєтся за всі свої спогади молоді... живе в тому світі которий памятає... а памятає вона багато... в 2012 році перед пологами приїзджала... а у неї всі стіни з фотографіями нашими.... "ось це і є моє життя. і нікуди на поїду я звідси і хату не покину навіть не вмовляйте" це були її слова коли після чергової травми її донька до себе хотіла забрати... а скільки забирали... а вона знов до дому втікала...

Старі люди нізащо не покинуть рідної домівки. Дай Боже бабці Насті здоров'я, щоб змогла до останнього себе обслуговувати.

Боляче дивитись як гинуть наші українські села... Хотілось би дізнатись історію цього села... Можливо хтось знає, хто заснував це село?