Микола народився 14 лютого. П`ятдесят років тому це був самий звичайний лютневий день, а зараз – День святого Валентина, День Закоханих. От якби двадцять третього – тоді у Миколи було б подвійне свято – ще й День Радянської Армії. Це ж треба, щоб Оленка з першої парти народилася саме 23 лютого. Дівчинка, яка не звертала ніяковісінької уваги на Миколу, приймала вітання у чоловічий день. Микола нишком підкладав листівку на першу парту. -…Нехай в твоєму серці цвітуть квіти вічної любові. Не знай ніколи горя, а тільки щастя, щастя і щастя... І портфель додому поривався піднести, і за коси смикав, і підніжки підставляв. Та все-одно - ніякої уваги. Така серйозна і гордовита, хоч би посміхнулася… Так давно це було. Сліди Оленчині пропали десь на життєвих дорогах… А Микола все думав і згадував отой день - 23 лютого, який переріс у всенародний чоловічий день - День захисника Вітчизни. І подумки посилав у світи оті квіти Щастя і Любові. Таке самотиння…Сиротою заглядає у вікно, у кожну шпаринку Миколиної хати. Було… Не склалося…Та так, що поламало дужі крила, вивернуло навиворіт чоловічу душу. Вже й п`ятдесят на носі. Це ж треба так?! День народження і свято закоханих. Хоч душа не сприймає останнє, як новоспечене, та точить серце Миколи отой День Кохання… Якось Петро, сусід по парті, ненароком кинув: - Слухай, Миколо, я з Іваном спілкуюсь через Інтернет, у Сургуті живе! А Оленка, пам’ятаєш, з першої парти, у рідні краї повертається. А Ірина з Сашком таки одружилися…- вже не чув дальше Микола… - Олена, Оленка! Моя холодна і неприступна Снігова Королева додому повертається. Чекав тієї миті, як світанку серед довгої безсонної ночі. - Добридень, Миколо! – сказала Олена тихо тремтячим голосом, - впізнав?.. Все ті ж очі, серйозні і гордовиті, але такі сумні… Ледь помітні зморщечки у їх куточках. Хіба могла признатись, що ховали вони в собі озера гірких сліз, смуток і печаль за тим Миколою з останньої парти? 14 лютого у Миколи ювілей. Олена збиралась на звану вечірку в День Закоханих, що мав влаштувати її сивочолий однокласник. Бриніли струни душі, натягувалось тятивом тіло, роїлися думки, як бджоли-трудівниці на квітучій липі біля Миколиного двору: - Я обнімаю тебе ніжністю самого серця. Воно палахкотить і розтоплює глибокі сніги. На тих проталинах пробиваються перші підсніжники. Я зігрію їх подихом і зима не буде вічною у твоєму серці. Зимова паморозь виблискує на посивілих скронях. Я доторкнуся до них теплом своєї душі і чарівні іскорки забринять цвітом конвалії… "Дзинь-дзинь”, – це мелодія твого серця… "Дзинь-дзинь”, – відгукнеться моє і виникне мелодія Двох сердець, що переросте в мелодію Вічного кохання. Ти – мужній! Ти – Лицар! Натруджені краплі твого чола стануть червоними маками. Як зажевріють вони на полі нашої чистоти! Ми не будемо їх рвати, адже це квіти не для букету. Вони – для Вічності. Ой! Ще сніги, а я вже бачу стиглі кетяги калини. Невже сам Господь послав їх нам? Наше кохання дозріло. Воно налите неспитим соком завтрашнього дня. Терпкий присмак незвіданого… А Місячна соната сьогодні так класично сказала: "Бути!” Я ніжно візьму в долоні твоє розбите серце… Оживає…Холодне…Засніжене…Завіяне… Підсніжники!.. Ой, конвалії!.. А маків скільки?! Дивіться, скільки маків кругом!!!!! І навіть – калина! Вона вилікує. Так уже було? Ні, так буде…
Нарешті, я прочитала, Тамаро! Браво! Пиши ще, у тебе гарно виходить. От тільки Олена ця... Коли життя потаскало, так одразу й Микола їй пригадався! Ну, що ж, як йому цього так хочеться, - так тому й бути.
Мерсі, а що я шукала?.. Я все твоє, тобою написане, прочитати хочу! Ось, побувала на незабутній "гарячій" сторінці (сміх, та й годі!!!!!)- про наші фоткання в Ірпіні! Нарочно не придуиаєш, правда? Кажу ж - ЖИВА ГУМОРЕСКА!
"Пізнє кохання як вистояне вино..." Сильно сказано. А от щодо дурниць...то повернусь до слів Тамари Шевченко у чаті - "що із роками це почуття і відчуття не згасає,а переростає у іншу форму: знаєш і розумієш більше, відчуваєш гостріше, цінуєш і тебе цінують". Додам: "Якщо тільки це справжнє Почуття, а не черговий сплеск емоцій".Дякую, Олексію!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
