Подружилися міцно, дівчата, - молодці...
Тамаро, я вніс би зміни в другий рядочок, щоб уникнути повторень, бо, здається, "дотиків" повинно бути трошки менше...

Дякую, Вікторе! Так, два дотики мені теж не подобаються, щось зміню, але поки що залишила, підкреслюючи дотик душ

А чоловікам Вікторе хіба легше?Всі здружилися!

Так душі у всіх...Олексію! Ми плачемо, а Ви курите

Шкодую, що не мала змоги побачитись з усіма вами...

Так, шкода, що ми не зустрілись. Аделе, ще раз дякую за збірочку і увагу!

І мені дуже шкода, що не був у Львові. Щемно, Ларисо, ностальгійно!)))

Так, Ярославе! Ми тебе часто згадували. Тобто, ти був майже з нами...

Ярославе, ти, певно, вже помітив, що це вірш не мій, а Тамари Васильєвої, а мені, Ларисці, присвячений?

От "перо" і об"єднало всіх, Лариско! Вірно! Добре написано.
ПС. Адель і Ярославе - не сумуйте, ще неодмінно якусь "акцію" у Львові придумаємо, а тоді вже...

Шкода, Іване! Лариска до цих пір присвяти собі не бачила! :D

0-01 ночі - І я, нарешті, біля компа, випросила...Тамаро, Тамарочко, скільки любові, і болю, і суму!.. Оце таке на мене накочувало ще при нашому "раюванні" у вітальні хостелу - раптом як подумаю: це минає, це вже історія...Вірш такий чуттєвий, проймає до кісток, до глибин душі! Я не знаю, чого воно цього разу було так щемливо, і - не віддерти, і наче так тяжко розлучатися в Кременчуці й не було... Ой, що я пишу, сама не знаю... Дякую, золота дічинко, за вірш, за все! А Олексієві - дяка за такий знімок, упіймав розгубленість, наче дитину кинули батьки...

Хе...Ларисо! То я впіймала на свою мильницю, а не Олексій! Хіба не вловлюєш різниці в якості!)))
То так подіяла наша різнопоїздність)))
Тому так важко, бо ми, чим далі, тим більше здружуємось. І в нас є КОЛЕКТИВ!!!

Ларисочко! Історія не повторюється! Їй є продовження!!! Так що не сумуй! "Будуть ще кращі дні" - здається, Тичко сказав...

Тамаро, а я подумала, що то - навпаки, висота фотомайстерноті - зробити такий знімок, що немов у димці, немов у тумані, ніби спеціально - такі спецефекти!..А воно все просто: вагон, скло після дощу, природна напівтемрява вагона...Тома, я добре запам'ятала - мій поїзд був №42, а ваш - №70, а от чи "Львів - Маріуполь " він у вас був? Я переплутала, якось не так?..

Є й кращі фото, Ларисо! Просто, з п'ятірнями одна
Так, наш поїзд був "Львів- Маріуполь", чомусь ще "Львів- Донецьк", чи то "Львів-Маріуполь-Донецьк", одним словом - з усіма ознаками подолання, як там...забула

Давай, Ларисо, продовжуй...Мій поїзд номер...А ваш......Чекаю на віршик Ми тоді фотку на сумках використаємо!
А де ж наш Сашко?..

Ти ба! Я його таки бачила! І сама собі не повірила! 13.08.12., як ти мені о 8-00 подзвонила, я бачила перед собою поїзд "Львів - Донецьк", але я вирішила, що то ж не він, а вони, виходить, табличку по ходу міняли! А ти з нього тоді вийшла, а я все витріщалася на перон - між нашими поїздами, а ти, певно, вже перейшла на бік виходу в місто... А в мене ото вірш про зливу вже крутився, і я його до 8.35 записала вже...

То, Ларисо, вони сліди замітали То "данецкие", то "мариупольские", чи не одна холера, ангіну я там таки підхватила

Лорік! Пішла я спать...Бо ми з тобою, "ночные птицы", будем до ранку щебетать :DЦьомик!