Ну що поробиш – я така вродилась. Не визнаю приглушених тонів. Якщо радіти – все щоб заводнилось! Журитись – щоби обрій сутенів! Минаю затишок, спішу до стресу!.. Роздратування не боюсь збудить. Бо не життя, коли без інтересу. Бо не душа, коли їй не болить. Так, може, я занадто вже відверта і не схиляю голову судьбі – Мені здається, що я можу вмерти, Якщо замкну хоть крихітку в собі!.. Усі ми грішні. Вад не позичати. якщо для всіх єдину мірку брать – То будуть люди, як стандартні хати, Що для очей занудами стоять.
Олексію, дякуємо всім дружнім колективом нашого клубу "Меридіан". Кожна справа дає поштовх наступній і куди тому натхнкенню діватися?! Воно постійно з нами, а ми, відповідно з Вами.url=http://smajliki.ru/smilie-1148787879.html][/url]
Ой, як цікаво! Я теж колись ходила в похід, ще як студенткою на практиці була. Ми у Криму в горах тиждень в палатках ночували. Дуже хороші спогади залишилися.
Я у Миколаєві навчалася. Просто в школі, де я проходила педагогічну практику, був вчитель, який дуже любив туризм. От мене й запросили піти із ними у похід. Ми до Сімферополя доїхали поїздом, а потім по лісах пішки цілий тиждень. Незабутні враження!
А Ви так правильно написали - вчитель, який дуже любив туризм. Адже любов до будь-якої справи - запорука її успіху. А я студенткою побувала в Криму на практиці з ботаніки. Тоді, я й гадки не мала, що більше, як через двадцять років моє захоплення стане справою життя.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
[/url]
