І знову осінь жовтим листопадом,

Мозаїка із листя і думок.

Мелодія душі гуляє садом,

Це осінь чи весна сплели вінок?

Моя душа з твоєю дуже близько,

Хоча дорогу листя замело.

Гойдає небо слів твоїх колиску

І світле у поезії чоло.

Два береги і міст життя між ними,

А скільки в річці витекло води…

І золоті твої тендітні рими,

Солодкі їхні краплі, як меди.

А осінь пише вірші, часом прозу.

І на удачу руку подає.

Ніяк не може осягнути розум,

Як ця пора натхнення нам дає...