То ужарить спекою по
квітах,
То дощі із градом з неба б’ють.
А тоді чекаємо від літа
Врожаїв, і де у тому суть.
Множим бруд і риємось в білизні, П’єдесталим своє чесне я.
А буває ж потім комусь прісно…
Наша совість - мов оте ягня.
Скільки ж тих образ у цьому світі,
Заздрощі, як жаба земляна.
Не судім – не будуть нас судити,
Так говорить заповідь одна.
| 
