Бранець самоти…Саме такий образ вималювався в моїй уяві після першого знайомства з творчістю Олексія Тичка. Сум – це стиль поета, а ще – відсутність маски. Щоб зрозуміти цей образ, мало прочитати його вірші, їх треба слухати у авторському виконанні.

І по шляху до істини Олексій «…пізнає все сам, що колись не зумів…», і від утоми «… рятує темна ніч…», і в час безсоння «…себе не знайшов на землі», і по осінньому перону, як у Вселенській пустці « по ній блукаю я…».

Так уже було… Було і буде! Вічне завжди гарне, як і пісні на слова Олексія. «Знову осінь», «Ми були у раю» просто вразили мою душу, а «Маестро» для мене стала гімном творчості Олексія. Як правильно змогла Оксана  втілити задум поета!

Громадянська лірика Олексія – це більш рання його поезія. «…Не радує дійсність. Печалі колишні», «…Моя заплакана, покірна. Мовчиш, мовчала – де протест?» Хвилює  Олексія наше історичне минуле. Чого вартий його «Марш мозолистих рук»!

«  Серед живих і мертвих в кадрах фільму -

    Частинка і мене. Я з ними. Там…»

Олексію, ти з ними, ти з нами. Останнє, про  що ти нам повідав на зустрічі, це те, що «…змерзлі мрії нарешті торкнулись висот…».

Бажаємо творчих успіхів, натхнення і світлих днів у твоєму житті.