Зелене яблуко, зелене,
звабливе, юне, неземне,
в коханні
пристрасно-шалене,
торкнися - іскра спалахне!
Пірнає юнка легкокрила
із головою у життя,
здавалось, небо підкорила,
без каяття!
В руках не втримаєш жарину,
бо спопелить,
чекає мати на дитину,
душа щемить,
минає час, летять години,
і ніч без сну,
зітхає мати:
- Стріла доня
свою весну...
Так зримо змалювали ту зелену весну і передчуття її,що пригадала себе,наївну ,а потім і свої безсонні ночі материнські...Напевно,всім знайомі ці відчуття...Дякую!
Дякую! Всьому свій час. Я навіть трішечки побоююся отієї майбутньої весни своїх дітей:) Чи може просто хочеться, щоб вони ще побули моїми маленькими...
Кожен рядочок виважений, несе подвійне смислове навантаження. Змальовуються образи в уяві, а за ними стоїть глибока життєва мудрість. Оце і є справжня поезія! Насолоджуюсь...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
