Кликало Щастя: - Ходи, подивися, он міст веселковий з'явився у висі! - Та ні, не сьогодні, багато роботи, графіки, звіти - турботи, турботи! Мовило Щастя: - Дивися, хмарина, мов квітка у небі, це ж треба, це ж треба! - Потім, все потім, не маю й хвилини, знову рутина, щоднини, щоднини! Стукало Щастя тихесенько в шибку: - Ніч така зоряна - стежечку видко! - Щось мені боязко, краще вже вдома, вдома спокійно, а ніч - невідома! Кликало Щастя: - Дивися, лелеки, вони наче мрії,і блИзькі й далекі! - Не зараз, щось важко, мені б відпочити, будуть ще інші лелеки летіти! Тиша у домі, пустому, німому... - Щастя, ти де? Що робити самому? Більше не кличе, не стукає в шибку, де Мрії немає - там Щастя не видко
Згодна, Таю! Щастя здебільшого у наших руках, хоч у кожного воно різне... А мене спонукала написати одна думка:"Нема поетів з простою долею", сказав хтось, от я й продовжила...
У нас в країні поняття "проста доля" не загрожує нікому!:) Задумка цього вірша крутилася в голові вже кілька днів, та якраз твій вірш підштовхнув мене нарешті сісти й записати його по-людськи:)
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
