Ваша правда, Анатолію... Пам'ятаю, нас мами до хати не могли загнати з двору. А коли ми приходили, то снігу намерзлого на нашій одежі було багато... А зараз дуже мало діток можна зустріти на вулиці. Навіть у сніжки не грають...
Навіяв ваш вірш, Анатолію, щемливу ностальгію. Ми не мали тоді ніяких забавок. Пам"ятаю, як дуже хотів конструктора, але батьки не могли купити, бо розпочали будівництво дому. Залишалося влітку купання і футбол, а взимку санки і хокей. Сьогодні дітей до цих справ дітей треба підганяти. О часи, о звичаї... А вірш сподобався! :)
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
