Ти стояла у вінку із листя,

Що його позолотила осінь.

У червоному, мов кров, намисті,

Розпустивши свої довгі коси.

Ти стояла в парковій алеї,

Серед жовтих велетнів-каштанів.

Мов казкова і чарівна фея,

Як дарунок осені останній.

Ти раділа «бабиному літу»,

Серце було сповнене піснями.

Посміхалася осіннім квітам,

Хоч в повітрі «пахло» вже дощами.