Коли сніжинка легко так
літає,
Мов зіронька, що впала
із небес,
Ковзне у руки й слізкою
розтане,
Тендітні крила їй
не повернеш.
І зачаровані прозорістю
медузи,
Її торкнемося капризом власних
рук,
Вона, мов полонений,схований
у тузі,
Раптово зблідне і помре
від мук.
Коли ж захочем ми в блукачках звабних
Побачити не мрії, прах
без сил:
- Де їх наряд? -
Від них на наших пальцях
Світанком розфарбований
лиш пил.
Залиш політ метеликам
й сніжинкам,
І не губи медузу
на пісках:
Не можна мрію нам хапать
руками,
Не можна і тримати у
руках.
Не говори минулому,
що смуток
-Ти пристрасть і горіння
То ж шалій!
-Твоє кохання лиш
помилок жмуток,
- Та без кохання гинем.
Чародій.

Когда снежинку, что легко
летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой - она слезинкой
тает,
И возвратить воздушность ей
нельзя.
Когда пленясь прозрачностью
медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,

Она, как пленник, заключенный
в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет
вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-
скитальцах
Видать не грезу, а земную быль
- Где их наряд?
Де
От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с
мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать
руками,
Нельзя мечту свою держать в
руках!
Нельзя тому, что было грустью
зыбкой,
Сказать: "Будь страсть! Горя
безумствуй, рдей!"
Твоя любовь была такой
ошибкой, - Но без любви мы
гибнем. Чародей