мені сподабались Ваші думки, пробачте що дозволив собі їх переспівати

Безколірна прозорість неба,
Манить тиху у ніч глуху,
Я повторюю « Досить, не треба»,
У печалі сховаюсь, замру.

Запашну приготую каву,
Та вдихнувши її аромат,
Я солодку вип’ю потраву,
Скажу « Більше ні кроку назад».

Щоб до ранку хоча б дожити,
Я наповню кольором ніч,
Про минуле не буду тужити,
Зранку скажу дзеркалу «Cheese».

Ну а потім одягну на себе,
Звичну роль, як старе пальто,
І піду під похмуре небо,
У сумне осіннє кіно.

Під дощем побреду поволі,
Повз п’янкі,ще зелені акації,
Бо життя – постановка долі,
Новий день – лиш нові декорації.

наснаги в неї тихо попрошу,
прожити ніч,
зробити настрій чііз,
уранці - Таня, сум відчуваю, але і сум буває красивим, якщо такий як у вірші...

згодна, життя - гарний вчитель

...по ролі осінь:
зміна декорацій... - як правило, саме так...

я писала це як про стан людини,осінь життя, осінь настрою, осінь-людина, тому варті оновлення періодичні
дякую, Тамаро)

Коли душа потребує змін, людині не загрожує застій - тупцювання на місці...

це точно) куди йти! - напрямок руху теж знаэте:)