А мишка давно втомилась… Вкотре виходить з нірки, вкотре пробігає через кімнату… Спочатку вона гралась з господаркою у лови, Спробуй, ану, спіймай! Та неживий погляд втомленого обличчя примусив мишку засумніватися: а чи втомлена?
Не готує, не прибирає, не спить, не дзвонить, не відповідає на дзвінки, не плаче, не посміхається, не дивується і не лякається…
Покинувши нірку, почала ходити одним маршрутом понад очі хазяйки...
Як подобалось їй колись ласкаве наспівування жінки, біганина кухнею і аромати... Ах, які аромати тут колись жили!
Ще раз пробігши, не втрималась, зійшла з доріжки і видряпалась на крісло, спустилась на коліна і хоробро заглянула прямо в очі! Душа напружилась - і раптом…
Раптом господарка усміхнулась! Легенько усміхнулась, не мишка б не помітила!!! Через деякий час підвела руку (О, мишці здалось – вічність минула) І запитала – ти голодна - Мишка напружено дивилася прямо в очі! Раптом господарка підвелась і пішла на кухню…
Вони обідали удвох за одним столом: обтяжена сім’єю мишка і жінка, кимось забута чи покинута. Мишка терпеливо сиділа, хвацько сприймаючи свою потрібність і тут, і вдома…
Справді,але , на мою думку,людина здатна знайти і необхідність, і причини, і навіть кому бути потрібною. не жінка, а людина, тоді легше зрозуміти сенс життя і своє місце
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
