Ще раз уважно переглянула фільм. "Моє життя склалося... Моя доля відбулася..." Маючи непросту долю, був мужньою людиною. Є чому повчитися у Івана Даниловича. А ще, цікаво, на початку трудової діяльності він був моїм колегою - директором Будинку піонерів))). Подивилася і відчула душею, що ця людина близька по духу. І не здається, що його вже нема. Леся, тобі нелегко, але ти виконуєш гідну місію. Ми з тобою.
Лесю, я ще не знала тебе, але вже тоді, ще раніше, зацікавилася цим інтересним чоловіком: дивилась короткий фільм, де теж було інтерв'ю з Івано Низовим. Він сидів у хаті, біля килимка на стіні, килимок висів над ліжком... Я тоді вже запам'ятала, що він із Сумщини, і слово Білопілля запало в душу... Чомусь здалося тоді, що цей поет - безмежно самотній... Сподобався мені як людина, своєю розмовою. Бачила палітурки його книг, ще й подумала тоді: як їх багато... Ось і зараз подивилася з інтересом, і подумалося: шкода, що той, хто знімав, не "наїхав" крупним планом!.. Для історії, для людей, для родичів...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
