Я ліплю її з білого смутку і білих туманів на основі свого особистого сивого болю від понесених втрат, від малих і великих поразок на межі перемог, що намарились і не збулися...
Я ліплю свою вежу з лози, що росла на шпіцрутени для нескорених, з глини, що вбила колгоспницю-маму, - моїй вежі, я знаю, вовік не загрожує вавилонське руйновище: глина й лоза - монолітні!
Я люблю свою вежу - інакше її не ліпив би на останньому подиху, сили зібравши останні...
Глибокий зміст у поєднанні "глина й лоза" - словсний образ для зображення засобів покарання невинно мордованих та знищених. Історичний біль та водночас сьогоденна трагедія у цих словах. Талант від Бога - нейтральними прийомами відтворити таку напружену й драматичну суть. Саме такі моменти викликають у нас замислення й дарують відчуття дотику до мудрості.
"З лози, що росла на шпіцрутени для нескорених..." - і все, і більш нічого не треба, настільки глибока думка, і разом з тим - прозора, мудра... Болючий вірш.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
