Заледве доторкнулись почуттями,

Зірками  з-під опущених повік.

О Боже мій, як погляд Ваш обпік,

До болю, сліз, до муки, до безтями…

Я Вами упокорена навік

А Ви пройшли легким попутним вітром,

Здійнявши випадково буревій.

Та я б пила любовних мук напій,

Лишень осяйте життєдайним світлом,

Подарувавши серденьку розвій.

Ви зникли в ніч із сонцем у торбинці,

Розкривши тайну: ви не сніг—вогонь,

Ви—ніжний ангел, що торкнувся скронь.

…Не покидайте з болем наодинці,

   Лишіть хоча б тепло своїх долонь.