Гірчить любов синцями під очима, Поламаними ребрами пече. Якби сама…(є діти за плечима) Тепер уже від долі не втечеш. Змивалась врода гіркими сльозами, Впліталась болем в коси сивина. Молилася щодня під образами, Питала Бога:»В чім її вина?» Він же божився до кінця любити, Усе життя носити на руках… Тепер лиш знає: Їсти… Пити… Бити… Не раз вже ночувала в будяках. Не раз уже тікала з діточками По снігу в завірюху босоніж. Ставала кров у жилах грудочками, Коли у люті брався він за ніж. Втекла б із пекла, з вічної гризоти.. Куди підеш із дрібними дітьми??? Нема освіти, дому, ні роботи— Немає світла у кінці пітьми. Усі турботи на тендітні плечі, А в нього друзі, пиво та жінки. Щодня у домі сварки й колотнечі, По закутках заплакані дітки. Здається з болю серденько розірве! Вогнем безвихідь душу обпіка! Нема вже сил… Проте над краєм прірви Тримає міцно крихітна рука.
знедоленість сама собі будує, н е вистачає їй лиш одного - хоробрості, а світ собі пліткує, раз б`є - причина є, а п`є - її вина - від жінки все.... її у всім вина.
Про те, що світ пліткує--істинно. Завагітніла дівчина--сама винна, загуляв чоловік-- спокусила, п'є і б'є, значить є причина. І що прикро, самі жінки таке кажуть
Шкода можливо не стільки таких жінок( у них є вибір), як дітей. Часто голодні-холодні, вони стають свідками щоденного побиття найріднішої людини. А часто і самим перепадає. Яка психіка буде у цих дітей? Чи не перенесуть вони цю картину у своє доросле життя?
У одного російського психолога на ймення Олександр Свіяш, є постулат, який стосується повсякденного життя - нічого в житті не можна ідеалізувати. Життя розбиває ці ідеалізації. І коли дружина ідеалізує подружню вірність, то чоловік просто зобов"язаний випивати і гуляти, щоб розбити цю ідеалізацію. За нашими канонами - вона свята, а він розпусник морально опущений. Не зовсім так. До всього треба підходити з міркою Енштейна, що все в житті - відносне і скороминуще. Хай Ваша ЛГ у нього на очах попригортається до інших чоловіків з думкою: Я теж так можу! Може, він злякається і перестане... В поганому є завжди хороше. З горя народжуються сильні і досконалі поезії. Як ця!)))
я щось не зрозуміла цю паралель,бо це, вочевидь, тільки один з можливих варіантів, ідеалізувати - з боку жінки - пити з боку чоловіка, а якщо підемо від зворотнього, то жінка теж буде пити - сумніваюсь...
Ви праві. От тільки такі жінки не мають часу ( і бажання) читати ні психологію, ні філософію. Найчастіше це дівчатка, які "вискочили" заміж у 16, не маючи ні освіти, ні роботи. Як варіант : в дома у них творилося теж саме. І мати терпіла: бо жінка мусить терпіти. Бо хотіла, щоб у дітей був батько... А результат ревності чоловіка-пияка, може бути лиш один-чергове побиття
Просто так вища сила людей не карає. Якщо випало побиття, значить за щось Бог наказує. Може, сама жінка не винна, відбуває кару за батьківські гріхи. В кожній конкретній ситуації треба розбиратися конкретно, бо кожна ситуація неповторна. Співчуваю Вашій ЛГ від щирого серця. Але очевидно одне, знаю по собі, з горя народжуються сильні поезії, як ця. І якщо Ви поетеса за покликанням, то благословляйте цю ситуацію. Як писала Ліна Костенко: Настане день, обтяжений плодами, Не страшно їм ні слави, ні хули, Мої суцвіття, биті холодами, Ви добру зав"язь все-таки дали.
І то нічого, що чигали круки, І що пройшло отак багато літ, З такого болю і з такої муки Душа не зродить бутафорський плід!
Ваша душа зродила справжній плід. Тож радійте цьому! З днем поезії!)))
От пити жінці не треба, жінки спиваються у 12 разів швидше, ніж чоловіки. А вдати, що теж гарна і може загуляти - зіграти роль на очах в мучителя - це цікавіше значно! Почитайте Свіяша - його книги "Как быть когда все не так, как хочется", "Как формировать жизнь при помощи силы мысли" і т.д. І може - щось нове відкриється...)))
От може, як береться за ніж, то і вбив би за таке "нахабство". Адже це свідома провокація, еге ж? А скінчитись може погано. Не думаю, що хороша ідея. Розлучатись треба. І тільки. Якщо є така ситуація, як змалювала авторка, то нічого тішити себе ілюзіями, що розлучення може виявитись хибним кроком, бо, начебто, ще все може налагодитись, якщо пошукати можливості до примирення... Якщо примирення має бути, якщо має визріти розуміння у обох, що вони потрібні одне одному - час покаже.
Болюча тема...Жінка прагне зберегти сім'ю заради дітей, а вони й самі страждають від агресії та насильства батька над їхньою мамою...Дуже прикро, що така аморальна поведінка практикується чоловіками в багатьох сім'ях і жінка стає беззахисною перед своїм рідним тираном...
Поширена ситуація, де не праві обоє. Роль жертви ще нікого не привела до добра. Це, здавалось би, замкнене коло треба розривати і то чим швидше, тим краще. Насамперед для тих дітей. І якщо батькові байдуже, про це має пам"ятати матір.
Крім того, по тексту маю пару зауважень, пані Олено. "Змивалась врода гіркими сльозами" - пропоную "ГІркими" змінити на "прикрими"; "Куди підеш із дрІбними дітьми" - "з маленькими";
І на останок: "По закутках заплакані дітки." - пропоную "заплакані невинні діточки". Вартісний вірш. Зачіпає. Дякую!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
