Схилилася побожно до хреста В молитві за дітей Вкраїна-мати. Імлисті очі, зімкнені уста, Обвислі крила змучилась тримати. Кричала би, та мову відняло. Злетіла б в небо—діти не пускають. Вчорашні мрії снігом замело, Сьогоднішні, мов марево, зникають. Та просить не за себе, а за тих, Хто за гроша викручує їй руки, Хто в закутку з надією затих, Що вже не довгі материнські муки. За тих, хто вже шукає заповіт… Хто відібрав останню сорочину… У кого стали душі пустоцвіт… Хто ближнього продасть за копійчину… Хто знає це, та скорено мовчить… У кого хата завжди буде скраю… Хто замість говорити скавучить: Не чув. Не бачив. Хто я сам? Не знаю… « Прости… Помилуй… Боже, об’єднай Моїх дітей… І наверни на розум… Своєю милістю не обминай— Зціли їх від байдужості цирозу…» Схилилася побожно до хреста В німій молитві Україна-мати. Та крила розправляти час настав. Не розучись лиш, матінко, літати!
Не знаєте як, Олено? Дуже просто. За логікою вірша свого ж ідіть. Зе нею в України крила ніхто не обрізав, вони і не повинні відростати. Вони є. Вона їх лише опустила, бо змучилась тримати. І ось вона помолилась, щоб усе було краще. І Бог її молитву почув. І ось що виходить: У крилах знову сила вироста... Не розучись лиш, матінко, літати! І треба віднаходити у собі ту хвилю, на якій писався вірш, і на ній пливучи, правити себе! Особливо через леякий час правити, коли Ви самі переростаєте вірш, от і все! Бажаю натхнення і творчих злетів! Тепер вірш має завершений вигляд!)))
мабуть простіше буде направити мені новий варіант, я заміню вірш і відразу ж надам Вам усі права, вони уже будуть діяти на наступному вірші...aleks45@ukr.net
Міцна наша ненька! Інша б давно знемогла, а нашій ...крила помаленьку відроста… Мабуть треба дійти до якось критичної точки,як це було з блудним сином, і тоді вертатися домів...
Вітаю і я Вас на сайті, пані Олено! Гарна поезія, особливо запав у душу образ цирозу байдужості. Він простий, ніби лежить на поверхні, але водночас і значимий, вагомий і головне - неповторний - Ваш. Маленьке зауваження - мені трохи кусається рядок: а крила помаленьку відроста... Оце усічене дієслово "відроста" воно ламає узгодження слів. Ясно, що малось на увазі "відростають", ростуть" крила. Я розумію, Ви шукали риму до "хреста" і щоб різні частини мови були, тому так виникло, але оця штучність кидається у вічі. Якщо вже не клеїться з римами, то треба переробити і перший і третій рядки, на мою думку, але щоб не було оцієї штучності. Бо весь вірш зроблений добре, читається на одному подиху, на одній хвилі вболівання за Україну, а цей рядок стирчить, як шило з мішка. Я не буду пропонувати свої варіанти, бачу потенціал у Вас достатньо могутній, Ви можете це і сама осилити. Бажаю окриленості і творчих злетів, нових чудових образів і знахідок. І натхнення!)))
Скіфе, шановний, ну це ж питання елементарної граматики! Якби було сказано: крило відроста, ОДНИНА якби була, то тоді усе було б на місці і усічена форма дієслова була б до речі, а коли кажуть "крила відроста", то, певно, мається на увазі що їх відрощують! Порушено узгодженість слів, родів слова! Єдине, що може авторка свідомо усікла це слово, (відроста - відростають!) як недомовлене, то тоді ще якось можна зрозуміти, але все одно, відчуття неприродності, натягнутості, залишається. Видно що це - для рими, тому краще переробити перший і третій рядки, або іншу риму знайти в третьому рядку. І я ж не зі зла це кажу, вірш чудовий загалом, хочеться щоб у ньому було все досконалим!)))
Та все правильно, якщо сприймати цей рядок буквально в руслі елементарної граматики. Але ж авторка поставила три крапки, маючи на увазі, що читач сприйме її "відроста..." як "відростають". Звичайно, можна сприймати або не сприймати таку форму, але вона мені не здалася недолугою. Втім, це тільки моя думка.Не будемо ламати списи, можливо, авторка, зважаючи на цю дискусію, переробить останню строфу, а, може, й лишить як є, в чому (на мій погляд) не буде великого гріха.
Гарний вірш, Олено, за змістом - дуже точний. Вітаю на "Натхненні"! А до Оберіга дослухайтеся, бо це наш "ангел-охоронець" - від всіляких помилок, він тонко чує і відчуває мову, мовлення, він вміє і зауважити, і похвалити!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
