Болить. Бо виховувала такого маленького хлопчика, бо в школі постійно бачу таких дітей. Майже всі чоловіки нашого села їздять на заробітки. Але коли їде мати... Бачу до чого призводить відсутність материнського тепла і опіки.((((
Ох біда-біда оті наймитування. Рідні діти зростають мов сироти при живих батьках. Заробітчанство важка і соромна сторона нашого суспільства. Довели людей до абсурду. Аби вижити, вигодувати дітей, батьки їх змушені кидати. А заробленими грошенятами не купиш дитині мамину ласку і тепло. Розбиваються сім’ї, руйнуються долі і мрії. І кінця-краю сьому не видно.
Але якщо люди розуміють масштаби духовної катастрофи, то чому вперто кидають своїх дітей, і все-таки їдуть?! Хай живуть у бідності, у злидоті, але разом. Хай їхні діти не матимуть вищої освіти, хай, коли захочуть, здобувають її пізніше, або не здобувають взагалі. Але матір звідти чекати - то ж нестерпно, а потім може прийти рятівна байдужість, коли організм сам від такої розпуки рятується! Я хочу зрозуміти цю проблему, читаю книгу Оксани Пронюк "Під арками", переймаюся цим. Хай би їхали ті, в кого дітям по 20 років, або 50-літні їдуть, дітям та онукам допомагають, ну не 30-літні, за яких дитина хапається.
Знаю добрий десяток випадків, коли мама їхала, а дитя лишалося. Сумувало-сумувало, а далі починало заповнювати порожнечу, хто горілкою, хто наркотиками, хто нерозбірливими стосунками. Одна дівчинка почала "гуляти" ще у 7 класі. Приїзджає мама пробує рятувати-марно. Поплаче, тай іде назад, бо тут уже ніхто по-справжньому і не чекає. Ідуть важко зароблені гроші на витягування з тюрм, примусове лікування. Страшно!!! Справді дитячі сльози марно не падають. Маю продовження цієї теми. Зараз виставлю
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
