Літнім почерком писаний вечір непомітно торкає за плечі. На алеї закохана пара в поцілунку затримала дух. А маестро грайливо й невпинно домальовує свіжу картину: Виганяє у небо отару поряд місяць, як вічний пастух.
Літнім почерком писаний вечір, загусає його кровотеча на шаблюці, яка попід хмари ділить навпіл доби силует. Бродить обрій, мов давнє варення, і скипаюче в ньому натхнення горизонт заливає нектаром, що спиває нахабно поет.
|