Вдарили дзвони! Бентежно, нервово, розлого! Вдарили дзвони у болісно-лютий набат. Відзвук сполоханим птахом полинув до Бога, Криком тривожним наповнивши душі стократ.
Дзвони все били, і били на білій дзвіниці. Глух паламар, та видзвонював гучно, як міг. Годі! Отямтеся! Кров - то не просто водиця! Дзвони, немов заклинанням, благали усіх.
... В тата безсило котилися сльози рікою, В грудях у матері бився розпачливий крик: "Сину мій, сину! Синочку єдиний! Герою! Ти для Вітчизни і матері був захисник..."
Дзвони дзвеніли, шаліли від крику і болю. "Отче Правдивий Святий, що на небі єси, Хай буде воля Твоя, - пронеслось над юрбою, - Боже, почуй! Збережи нас, помилуй, спаси!"
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
