Спадає, розгубивши зорі, вечір.
Кружляє пухом в оксамитнім небі.
Влягається на віти молодечі
Гінких дерев. Немов казковий лебідь,
Кущ ялівцю. Вдягнувши капелюха,
Багряні брості хилить горобина.
Через рядно, що ткала завірюха,
Протоптана мереживна стежина.
Лавки, у сніг загрузлі по коліно,
Дрімають мирно попід ліхтарями,
Що у покорі стали і уклінно
Мене вітають жовтими вогнями.
Врочиста тиша! Наче таїною
Наповнилось довкола все до краю...
Сніг білим пухом в'ється наді мною -
То ангели у небесах літають.
Наталю! Спеціально не слідкую за Вашою творчістю, але в мене таке враження: те, що вдалось прочитати півтора-два роки тому, і нинішня поезія, хоч і не дві великі (як кажуть в Одесі) але все ж різниці. Слова точні, образи соковиті, мабуть, ті ангели, що "в небесах літають", черкають Вас своїми крилами. Щастя Вам і натхнення у творчості! Так тримати!
Дякую, пане Євгене, за ваші щирі побажання! Завжди радо чекатиму вас у гості до нового вірша. Пане Євгене, мені вкрай важлива ваша думка стосовно стилю написання вірша "Адрі". Чи не погодилися би ви висловити її?
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Сподобалось дуже! 
Браво, пані Наталю! 
