Лежить холодна тиша на гілках
Високих сосен, що торкають хмари.
У шахті фосфоритній затиха
Із вічності відлунням голос Сари.
***
- Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
Згорьована вмовляє сина мати. -
За тебе я молилася, та бач...
Ніхто вже нас не прийде рятувати.
- Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
Біди, немов, чекають, а чи страти?
- Ти не зважай на плач той, уві сні
Не страшно буде, сину, помирати.
- Скажи, матусю, нащо Авігаль
У воду кинула малу дитину,
Коли нас через міст вів поліцай?
- Вона її так рятувала, сину...
- Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
Тієї хали, що пекла ти в печі.
А ще води би випити ковток...
- Про це згадав ти, сину, не до речі.
- До хедеру я, мамо, дуже звик,
У мене друзів там було багато.
Освоювали Тору та іврит,
Щоби могти з раввіном розмовляти.
- Ти знаєш, сину, як молились ми, -
В її очах спалахує розпука. -
Смолу розпечену на тім'я налили,
І Ребе наш помер у лютих муках.
- Мені так важко дихати, чомусь...
Хтось у пітьмі там просить допомоги.
Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
- Ох, сину, сину... Не тримають ноги...
- А завтра, мамо, як настане день,
Чи будуть ще нас мучити прокляті?
- Не буде, сину, ворогам прощень! -
Сказала стиха і... замовкла мати.
Земля волала, клянучи війну!
Межи трьох тисяч знищених у шахті,
Маленький хлопчик з мамою заснув...
Завмерли сосни, стоячи на варті.
***
Лежить холодна тиша довкруги,
Деревами вдивляючись у вічність.
Звучать щороку в шахті молитви,
І люди палять поминальні свічі.
21-24.01.2013р.
У 1942р. під час Другої Світової війни, фашисти загнали у
фосфоритну шахту, розташовану за 3 км. від м. Дунаївці,
близько трьох тисяч жінок, старших людей і дітей.
Вхід у шахту замурували і вибратися звідти ніхто не міг.
Старожили свідчать, що декілька днів на місці трагедії
рухалася земля. З шахти чулися крики про допомогу,
стогін, плач помираючих у страшних муках людей.
Вони загинули від спраги, голоду і задухи.
Щорічно, починаючи з 1945р., 2 травня з усіх куточків
землі з'їжджаються рідні і близькі заживо похоронених
євреїв, щоб пом'янути їх на місці трагедії, запалити
поминальну свічу, прочитати поминальну молитву.
Люди старшого віку ще пам'ятають про цю трагедію. Та виросло молоде покоління, яке уже не уявляє страхіть війни. У деяких країнах почали приймати такі рішення, за якими не потрібно згадувати про ті страшні події.
Так, бере за душу, я це пишу не для красного слівця - це правда, два рази перечитав, так може написати тільки людина, яка відчуває чужу біль, повірте, не всім дано...
Дякую, Олексію! Трагедія, що сталася у моїй місцевості - одна із численних незабутніх історій Холокосту. Скільки в Україні є ще сіл, містечок і міст, котрі стогнуть своїм Бабиним Яром...
Наталю, плачу... Настільки точні слова... нічого зайвого... Я б хотіла, щоб цей вірш знали євреї, і щоб почули його українською мовою...Ось, написала українка...
Дякую, Ларисонько, за твоє чуйне серце. Мої знайомі вчителі-мовники взяли цей вірш для висвітлення у школі теми Холокосту. Передам його також у місцевий благодійний фонд "Хесед Бешт". Знаєш, дуже багато українців допомагали євреям в роки війни. Тому найбільша кількість серед Праведників Світу - саме українців.
Дякую вам, пане Євгене, за таку високу оцінку моєї скромної праці. Вся слава за написання цього вірша належить лише Господеві Богові. Діалог матері із сином наснився мені однієї ночі. Після того сну я почала глибше вивчати історичні матеріали, читати спогади очевидців...
От якби ще й єврії підтримували нашу націю у темі Голодомору... Але це тут ні до чого, вибачте. Наталин вірш - це вшанування пам'яті загиблих ТОДІ, і це - абсолютно безкорисливо.
Це просто жахіття якесь...В голові не вкладається, звідки в людей стільки жорстокості до собі подібних?Серце кров'ю обливається, коли пробуєш уявити цю трагічну картину...Сильний вірш, пані Наталю.Світла пам'ять невинно загиблим жертвам...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Це просто жахіття якесь...В голові не вкладається, звідки в людей стільки жорстокості до собі подібних?Серце кров'ю обливається, коли пробуєш уявити цю трагічну картину...Сильний вірш, пані Наталю.Світла пам'ять невинно загиблим жертвам... 