Пелюсток п'ять шипшинка Простягає до мене. Золота серединка, Внизу листя зелене. Ніби вбрана шовками, Така ніжна лелітка.* На гілках із шипами Порцелянова квітка. Запах лагідний лине, Проводжає в минуле. Воскрешає хвилини, Що в душі десь заснули. Вдвох збирали шипшину. Пам'ятаю і досі, Цілував без упину Ти лице моє й коси. Цілував мої губи, Називав мене - мила. Обіймав і голубив... Зашарілась шипшина. Стільки літ промайнуло... Чи того нам бажалось? Тихим щемом війнуло, У душі десь озвалось. . Сивини павутинка, Півжиття за плечима. Скаже хтось - гарна жінка, Та з сумними очима. Дорогі мені квіти Пригортаю до серця. Зачароване літо, Теплим спогадом ллється. *Лелітка - блискітка, цяточка.
Олексію! Цей вірш особливий для мене. Тому що саме з нього почалася моя віртуальна дружба з нині покійним Миколою Верещака, твоїм земляком! Він, випадково побачивши цей вірш на Клубі Поезії, написав мені, що це обов'язково має бути пісня. Та не просто пісня, а народна. От я і чекаю, коли народ почне її співати. ))
Миколу я знав не один десяток літ, спочатку нас пов'язувала одне хобі, а потім випадково ми зустрілися на сторінках однієї газети уже в іншій іпостасі, і були цьому дуже обоє здивовані...Я особисто і мої друзі підтримували його, як могли, по мобілці вчив його як користувати ноутбуком, він був сильною людиною, мудрою і хорошою, хай земля йому буде пухом!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
