Прекрасний, щемливий сюжетний вірш, Наталочко! Пройняло, взяло за душу. У мене теж була історія з моїм віршем. Одна дівчина зустрічалася з хлопцем, він пішов до війська, спершу писав, а потім перестав. Вона дуже переживала, а потім їй трапився під руку мій вірш у газеті, де були рядки: У далечі зірниць сумує тихе небо, Вже промені надій не виринуть з імли, Я знаю, що мої листи дійшли до тебе, Але до серця твого, мабуть, не дійшли. Вірш її вразив, вона його переписала від руки і послала коханому. І його видно, пройняло, бо почав відповідати. Словом, все закінчилося весіллям. Приємно, коли вірші допомагають людям у житті. Хай так буде й у Вас))).
Дякую, пане Ярославе, за вашу розповідь. Коли мене запитують, кому, крім нас самих, потрібна поезія, я відповідаю:"Якщо вірш народився, значить це комусь потрібно..." Ваша історія ще раз підтверджує цю думку...
Ларисонько, рада, що тобі сподобалось. Ця історія із років нашої юності... Навіть не знаю, чи уміє теперішнє покоління так кохати... Мабуть... таки вміє...
Дякую, Вітю! Пам"ятаєш, як ти мені казав, що писати потрібно правдиво і простими словами? Завжди згадую саме цю нашу розмову... Історія часів афганської війни. (а то якраз часи нашої молодості)...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Чудовий сюжет-бере за душу. 
