Повітря осені гірчить
Дощем. Бентежним сумом неба,
Коли розірвана блакить
Марніє злякано на стеблах

Тонкою смужкою журби.

Гірчить приреченням дерев
Губити листя і з вітрами
Шукати скрізь його, але
Все змарнувати під ногами

Байдужо-сонної юрби.

Багряним заходом гірчить,
Гортанним "кру" старого крука,
Який, злітаючи, кричить
До фар авто, що мов гадюки

Вогненно в'ються вдалині.

Гірчить туманом із низин,
Де він влягається дрімати,
В ріллю на декілька годин,
Клубками вовняної вати,

І воловодиться у сні.

Іще воно гірчить мені
Нитками бабиного літа.
Промінням сонця у вікні - 
Сьогодні ним я обігріта,

Аби журбу прогнати вдаль.

А, може, то мені гірчить
Моє стривожене мовчання,
Твій погляд ніяковий, чи
Очікування слів кохання,

Яких ти не сказав, на жаль...

25.10-02.11.2013