Кучерявились інеєм лози, Твердла чорна рілля за селом. Ще не били січневі морози Дня четвертого перед Різдвом.
Вітер холодом дмухав помалу, Першу паморозь струшував на Ледве теплі стежки, і недбало Їм шорсткі простирадла ладнав.
Купка люду ішла у печалі. Підтюпцем по стежині крутій На горбок поспішали. Стрічав їх Древній цвинтар: хрести, сухостій.
На краю, там де свіжа могила, Зупинилися. Стали рядком. Лоба швидко хрестом осінили, А хтось витер сльозу кулаком.
Серце стислося раптом до щему, Ріки сліз по щоках потекли, Як на мерзлі грудки чорнозему Білосніжні троянди лягли.
Квіти білі скорботи й печалі Розказати багато могли, Як господар дружину ночами Обзивав, даючи стусани.
Лихословив, шибав перегаром, Як наводив жахи на дітей, Як ламались під сильним ударом Половинки дубових дверей.
А вона все, сердешна, терпіла, Все мовчала. Жаліла дітей, Та й пішла за межу... Догоріла... Світ назавжди залишивши цей.
Цвинтар. Тиша. Самотнє ридання Завмирало в жалобних стрічках, І здалося, що сльози прощання Забриніли в сумних пелюстках.
13.01 - 11.02.2013р.
Джерело: http://www.stihi.ru/2014/02/11/7633 | 
На жаль, така ситуація, коли жінка жертвує собою заради сім'ї і терпить знущання чоловіка - не рідкість... Якби ж то такі чоловіки розуміли, що нищать і себе і своїх дружин... Дуже щемна історія... 
