Небесних сутінків перкаль
Гасив поволі звуки міста.
Десь, вирвавшись на магістраль,
Авто намотували відстань.
Серед усіх турбот, проблем
Ніхто не бачив таємницю:
Летіла осінь журавлем
І жовтень вигравав на скрипці
П'янку мелодію прощань,
Що переплелася з чеканням.
І смуток білий на очах
Безсило танув.
Гаптуванням
Нашито золотих зірок,
Ніч розлилася на півсвіту.
І молодик за кроком крок
Ішов на схід.
Теплом зігріту
Ніс усмішку поміж пітьми,
Щоб загубити на світанні.
Бліді, натруджені дими
Вились у небо заклинанням.
І спокій теплий заповзав
Пухнастим кошеням до хати,
Яке забаглось раптом за-
Гойдати і заколисати.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
А дими-заклинання - взагалі чудова знахідка! 
