Спогади сховались на вербовім гіллі
І у квітах липи загубили суть.
Хвилювання серця тихо перетліли
І весни зимою нам не повернуть.

Не рахуймо весни. Марна та затія,
Бо іще улітку є багато справ.
Не зав'яне в серці зоряна надія -
Пісню доспівати, що не доспівав.

А роки, мов листя в багрянім гаю,
Наче золотаве сонце край села.
Осене, чаклунко, й до тепер не знаю,
Де згубилась юність і в яких світах?

Юність закурличе в небі журавлино,
Крик тужливий вчує стомлена земля.
Не шукай у світі юності, Галино,
Де вона згубилась знаєм ти і я.

...Цікаво було прочитати вірш до кінця, а далі теж - є до чого пригорнутится: дівчата тут створили цілий колективний труд!.. Все прочитала!

Ларисо, дякую за те, що "все прочитала".
А я зловила себе на думці, що іноді починаю читати вірші, і розумію, що мені далі першої строфи читати не хочеться.... У тебе теж таке буває?
Добре, що я не вчителька, і що все перечитувати не мій обов'язок. )))
Тому і читаю те, що подобається. )))

Ну й молодчинки!!!! Наспівно, з душею! Наталю, Ваша журбинка стала такою осяйною!

Олю, мені подобається така віршована перекличка. ))
Деколи з таких "перекличок" нові вірші народжуються. ))

Утішайся, серце цим чудовим літом,
Що так п’янко ніжить світлі почуття
Бо настане осінь, розлетяться діти,
І не буде в щастя більше вороття…
Дякую за побудження до експромтів

Щастя нас не зрадить, хоч дорослі діти
В'ють свої гніздечка, наче солов'ї.
Щастя для бабусі - внуками радіти,
Тож співає серце любляче її.
Навзаєм, Володю. ))

Наталю, ой і медово ж читається!!!

Дякую, Лесю!
Аби не солоно! ))

Класно, особливо в кінці -
Не журися, серце, за прожитим літом.
Глянь, довкола тебе колосять жита.
Голосно щебечуть ластів'ята-діти,
Стукає у гості осінь золота. - оптимістично звучить.

Люблю вірші з оптимістичною кінцівкою! ))
Дякую, Олексію!