Він стояв і мовчав, опустивши в траву довгий дзьоб. Він немовби завмер. Він нічого не чув і не бачив. Біль його передався мені. Закричала я, щоб Зупинились машини, що мчали до пунктів призначень.
Зупиніться, будь ласка! Затримайте, люди, свій біг! Та мій крик відчайдушний заплутався десь у смереці... Він до нас прилетів через сотні далеких доріг, Чому жаль принесли ви і сум чорнокрилій лелеці?
Він у теплих краях мріяв палко про землю дідів, Він летів через море, до крові стираючи крила. Із коханою він звити разом гніздечко хотів У краю, де барвиста веселка кришталь розгубила.
Він ростити так прагнув у рідній землі лелечат, Коли є і кохання. і дім, і сім'я, і дружина. То чому ж польові запорошені трави мовчать? Чому так безсердечно зустріла його батьківщина?
Він зігнувшись стояв на червоних, тоненьких ногах. Він утратив усе: свою віру, любов і надію. А у неї життя, на узбіччі, де куриться шлях, Закінчилося щойно на білих квітках деревію.
По дорозі машини байдуже неслись в далечінь. Над коханою в тузі самотньо стояв бідолаха... Крізь вологу очей, я вдивлялась в небес голубінь, І сльоза поповзла по червоному дзьобі у птаха.
Це сталося нещодавно. Я поверталася з відпочинку додому. Зненацька на узбіччі я побачила лелеку, що похнюпившись стояв і не ворушився. Під'їхавши ближче, я угледіла в бур'янах мертву птаху. Лелека стояв над своєю подругою і оплакував її. Побачене так схвилювало мене, що я довго не могла заспокоїтися. Ця картинка і досі у мене перед очима. Власне, ця пригода спонукала мене до написання віршу.
Наталя, гарно описала. Я був свідком оплакування собаки яка втратила свою подругу і вожака до речі.Дві доби він вив і сусіди (32 квартири) знаючи причину його не проганяли з двору, а мовчки терпіли...
Люди виявили людяність.... Як це не часто трапляється... Та все ж, я рада, що є на землі небайдужі люди, котрі уміють співпереживати і співчувати. Дякую, Олексію, за коментар.
Сум лелечий у вІрші сплітається з болем людським, Я не знаю чому і чия тут найбільша провина - Ну чому в нас щоночі, щодня, щогодини екстрим, Чому так безсердечна буває до нас Батьківщина?!!
Захоплююся вашим вмінням відчути музику віршу, його тембр, його звучання, а потім написати, чи то пак, зімпровізувати, зіграти свою партію, при цьому сказавши так багато.... Дякую!
Наталю, прочитала і - сльози застять... Дуже сильно написано! Жаль тільки, що, коли хтось винен у смерті Лелеки, то той цього вірша, мабуть, не прочитає... Добре, що Ви написали про це. Це - як Пам'ятник загиблій птасі.
Дякую, пані Ларисо, що відчули лелечий сум разом зі мною... Мені не відомо, як саме загинула птаха, але мене вразили біль, самотність і горе живого лелеки...
Дякую вам, пані Тамаро! Знаєте, побачене "сиділо" в мені добу, а потім буквально в одну мить вилилося на папір... Іноді вірш пишеш довго, добираєш риму, слова, відшліфовуєш і т.д. А іноді, як ось у цьому випадку, пережите настільки хвилювало мене, що просто не могла про це не написати...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
