У шибку Ранок зазирнув Ласкавий, Захоплюючи жінку У полон. Відчула запах Смаженої кави, Знімаючи з повік Солодкий сон. Відтак поворухнулася У ліжку, Всміхнулася Світанку за вікном. Невимушено Оголила ніжку, І пригадала: Вечір... За столом Вони удвох... Їх спрагнені бажання... Бездонний погляд... На руці рука... Його слова палкі... Її мовчання... Доріжка місячна Клубочиться Легка... Їх дивна ніч Серпанком огортала Струсивши зорі На своє крило...
Вона лежала довго, І чекала... Та кави в постіль Так і не було.
Класний вірш! І десь торшки жіночих примх, і десь розуміння своєї привабливості, і фантазії, коли бажане - за дійсне... і розчарування героїні, врешті-решт. А ми за всім слідкуємо і співпереживаємо, і вдихаємо запах кави!..
От бачиш, Альошо, саме під цим віршем ми писали жартівливі рядочки в коментах. І хіба я можу зараз їх пригадати? Шкода, що видалено, і не зрозуміло, чому...
... чудовий вірш, хоча хепі енду з кавою Жінка і не дочекалася... Під враженням вирішив поритися у своїх архівах і витягнути на світ божий і свій ранковий "кавовий" вірш.
Щоб не розчаровуватися даремним очікуванням кави, зроблю її сама і посмакую... Тим більше, що нікого немає вдома, то ще й насолоджуватимуся поезією. Люблю Ваші вірші, Наталочко!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
